Магниевое масло - АКЦИЯ!
Магній і рак. П’єр Дельбе

Передмова

У 1915 р. проф. Dеlbеt (П'єр Дельбе), не задоволений методом чистої асептики під час лікування ран, внаслідок його пасивності, зробив спробу знайти такий засіб, який активно допомагав би організму в боротьбі з інфекцією.
У своїх пошуках він натрапив на галоїдні солі магнію (Mg), які задовольняли його вимогам.
Але в процесі робіт із магнієвими солями, переважно з хлористим магнієм, виявилися деякі їхні властивості, які захопили Dеlbеt в іншу, не менш цікаву галузь, - саме галузь злоякісних пухлин.
Серія робіт проф. Dеlbеt, присвячена проблемі Mg у біології, зокрема впливу Mg на розвиток раку, і лягла в основу цього реферату.
I.
Засіб, який хотів знайти Dеlbеt, мав, за його думкою, підвищити фагоцитарну здатність білих кров’яних кульок – найцінніше, що є у організму в боротьбі з інфекцією.
З цією метою було досліджено всі рідини, які вживали для лікування ран, – антисептичні: марганцевокислий калій, формалін, карболова кислота, ефір, рідини Дакена і Лабаррака, і неантисептичні: гіпертонічний розчин NаСl, сироватка Petit, нуклеїнова кислота, нуклеїновокислий натр, морська вода, рідина Рінгера-Локка, фізіологічний розчин.
Дослід проводили так: у пробірку поміщали лейкоцити, мікроби і досліджувану рідину, і через 20 хв. підраховували кількість фагоцитуючих лейкоцитів і фагоцитованих мікробів.
У результаті виявилося, що фагоцитоз найкраще відбувається у фізіологічному розчині NaCl.
Dеlbеt хотілося знайти засіб, який перевершував би фізіологічний розчин за своїм впливом на фагоцитоз.
З цією метою він вирішив випробувати речовини, здатні викликати штучний партеногенез – хлористі солі марганцю, стронцію, кальцію, магнію.
Виявилося, що магній у розчині 12,1:1000 дає виняткові результати.
Він збільшував фагоцитоз на 75% щодо фізіологічного розчину.
Збільшення стосувалося як кількості лейкоцитів, що фагоцитували, так і фагоцитуючої сили кожного з них.
Шляхом складних експериментів, виклад яких неможливий тут через нестачу місця, було доведено, що дія хлористого магнію, яку Delbet назвав профілактичною, відбувається не тільки in vitro, а й in vivo.
Приклад: 500 нормальних лейкоцитів фагоцитують 71 колібацилу, а 500 лейкоцитів, підданих дії хлористого магнію, – 308 колібацил.
Звідси виникла ідея використовувати хлористий магній для підготовки хворих до операцій, з метою підняти резистентність організму до травми, інфекції та анестезії.
Сприятлива дія хлористого магнію на загальне самопочуття хворих, відчуття ейфорії, врегулювання випорожнень, а також відносно великий вміст магнію в тканинах високодиференційованих органів, як-от мозок, яєчка, м’язи, привели до припущення, що людство перебуває в стані магнієвого голоду.
Виходячи з цього припущення, Delbet став призначати хл. магній багатьом особам і за 13 років накопичив багато цінних фактів.
Так, ним відзначено сприятливу дію хл. магнію на кишківник, жовчовиділення й активність панкреатичного соку; зникнення м’язової ригідності та тремтіння в людей похилого віку, поліпшення симптомів паркінсонізму, збільшення резистентності нігтів, зникнення свербежу шкіри та acne на обличчі.
Між іншим, ним були відмочені факти, можливо, багатші на наслідки, які не можна пояснити збільшеною активністю клітин.
Для них потрібно припустити втручання іншого чинника, який зумовлює “випрямлення” (redressement) ухилень клітинного потомства в процесі еволюції.
Давно відоме зникнення бородавок у молодих людей після прийомів магнезії.
Хл. магній спричиняє той самий ефект набагато швидше.
Один лікар мав протягом 6 місяців дві папіломи 3-4 мм. в діаметрі.
Після того, як він почав приймати хл. магній (з іншої причини), папіломи зникли.
Подібний же випадок був із самим Delbet, у якого були зміни епідермісу на обох вушних раковинах, що нагадували папіломи.
Після видалення вони не раз рецидивували й остаточно зникли після прийомів хл. магнію.
Таким чином, хл. магній викликає зворотний розвиток і навіть зникнення деяких розладів типу передракових.
А оскільки на цих місцях зазвичай розвивається рак, то можна говорити про те, що Mg є профілактичним засобом проти раку.
II.
Відтоді, як проф. Delbet у своїх спостереженнях над хл. магнієм зіткнувся з проблемою раку, його дослідження втрачають характер уривчастості та випадковості.
Він переходить до систематичного вивчення питання шляхом експериментів, часом дуже гарних і переконливих, клінічних спостережень, статистичних, географічних і хімічних вишукувань, і в остаточному підсумку доходить до переконання в профілактичній ролі Mg по відношенню до раку.
Експерименти були двоякого роду: спочатку предметом вивчення були мишачі рак і саркома, отримані шляхом щеплень, після були поставлені досліди з експериментальним раком, отриманим шляхом гудронування.
Дос.1. 10 мишам 31.1.1928 р. було щеплено епітеліому в лабораторії Реугоп’а в Пастерівському інституті.
Оскільки одне щеплення не вдалося, то надалі в досліді беруть участь тільки 9 мишей.
5-ти мишам цієї серії вводився розчин MgCl2 шляхом підшкірних ін’єкцій і змочування хліба, 4 контрольних отримували хліб, змочений дестильованою водою, і ніяких ін’єкцій.
На 23-й день досліду зроблено фотографії.
У всіх 9 мишей виросли пухлини, однак, у контрольних вони досягли набагато більших розмірів.
На графічній таблиці, де всі пухлини представлені у вигляді силуетів у натуральну величину, можна бачити, що в усі терміни спостереження найбільша пухлина в магнезованих менша за найменшу в контрольних мишей.
27.11. Дві миші, по одній із кожної групи, було вбито.
Шматок пухлини, взятий у магнезованої миші, щеплений 3 мишам, які надалі отримували магній так само, як і перша серія.
Шматок пухлини, взятий від контрольної миші, щеплений 3-м контрольним мишам.
Так як 1 миша втекла, а в іншої пухлина не прищепилася, то всього в другій серії залишилося 4 миші – 2 магнезовані та 2 контрольні.
У цій серії пухлини виросли теж у всіх 4 тварин, але різниця в розмірах між магнезованими та контрольними вже значно ясніше і тривалість життя перших значно довша: 63 та 52 дні.
Таким чином, начебто, здатність до проліферації та шкідливість пухлини після пасажів через магнезованих мишей зменшилась.
Зрештою, 24.IV. взята найбільша пухлина у магнезованої миші II серії і щеплена 6 магнезованим мишам III серії.
У цій серії всі 6 щеплень були невдалими: 4 зовсім не прищепилися, а 2, які спочатку наче прищепилися, зникли на 20-й день.
Таким чином, після двох пасажів через мишей, які отримували магній, ракова клітина зазнала таких глибоких змін, що вона втратила здатність до росту після пересадки.
Дос.2. У тій самій лабораторії Реугоп’а було зроблено щеплення мишачої саркоми.
Внаслідок різних обставин вдалося врятувати тільки одну мишу з групи тих, хто отримував магнії.
Пухлина цієї миші і послужила матеріалом для щеплень мишам II серії.
7.V. 6 мишам було щеплено шматочки цієї пухлини; з них 3 отримували магній, а 3 слугували контролем.
У контрольних одне щеплення не вдалося, у 2 інших швидко розвинулися і досягли величезного розміру.
У магнезованих мишей два шматочки після того, як почали розвиватися, зникли, третій досяг деякого об’єму.
4.VI. зроблено дві нові серії щеплень – одна з пухлиною, що виросла у магнезованої миші, інша з пухлиною контролю.
Миші були оперовані.
У магнезованої миші після екстирпації пухлини рецидиву не настало.
У контрольної – рецидив з’явився безпосередньо після операції.
Результати останніх щеплень: у 4-х мишей, щеплених шматочком пухлини, екстирпованої у магнезованої миші, на 20-й день усе зникло.
Із 6 мишей, щеплених пухлиною контролю, дві померли, а в 4-х розвинулися пухлини.
Таким чином, зникнення пухлин після пасажів через магнезованих тварин не підлягає сумніву.
Тож на підставі описаних експериментів, які не єдині, можна зробити загальний висновок, що галоїдні солі магнію виявляють затримувальну дію на розвиток раку, прищепленого мишам.
Магній не токсичний для клітин ракової пухлини, у ній не можна визначити більшу кількість некрозів порівняно з контрольними; тому дія солей магнію на ракову пухлину, так само як і на передракові утворення, виявляє себе, вважає Dеlbеt, у вигляді випрямлення ліній розвитку клітинного потомства, як би повернення їх до нормального способу життя (redres-sement).
Однак, таке випрямлення не може відбутися досить повно і швидко.
Рак, що розвинувся і встановлений клінічно, не можна вилікувати магнієм, а щодо здатності останнього уповільнити розвиток пухлини, затримати появу рецидивів – то вона поза сумнівом.
Тому питання про рак з медичної точки зору не терапевтичне питання, а профілактичне.
III.
Тут неминуче виникає питання про етіологію раку.
Проф. Delbet не прихильник інфекційної теорії, але він її також і не відкидає повністю.
Він вважає рак клітинною реакцією, яка може бути викликана найрізноманітнішими причинами.
Якби хто-небудь, – каже Delbet, – продемонстрував, що такий-то мікроб здатний продукувати рак, я б просто сказав, що цей мікроб – одна з причин раку, яку потрібно приєднати до решти.
Ці останні дуже численні. Немає, можливо, жодної людини, у якої деякі клітини, уникнувши координації та кореляції, не отримали б анархічного розвитку, але їхнє потомство надалі або гине, або виправляється. Іншими словами, ми всі канкрозні, так само, як ми всі туберкульозні. Однак практично ми називаємо раковим хворим тільки того, хто вже наполовину переможений анархічним розвитком своїх клітин, які не можуть уже повернутися до нормальних умов. Але ця фаза не настає одразу. Їй передує серія етапів, так званих передракових станів, які нині добре вивчені гістологічно в людини й перевірені експериментально. Jtchicawa, який спостерігав майже день за днем розвиток раку, спричиненого гудроном, показав, що є фаза, до певної міри проміжна між передраком і визначеним раком. Він назвав цей стан “близький рак”. У цій фазі зворотний розвиток пухлини ще можливий. Саме в цей момент потрібно діяти. Але оскільки ці зміни зазвичай вислизають від спостереження і дослідження, то потрібно постійно бути в стані захисту. Цитофілактичні властивості галоїдних солей магнію, їхня дія на відомі передракові стани, що зникають, їхній затримувальний вплив на розвиток раку, що визначився, наводять на думку, що ці солі здатні зумовити зворотний розвиток у фазі “близького раку”, тобто, що вони могли б відігравати важливу профілактичну роль.
Наступну серію експериментів і було зроблено Delbet для вивчення профілактичних властивостей магнієвих солей.
Спроба викликати рак гудронуванням кролячого вуха не дала ясного результату.
оскільки вся дюжина кроликів, які брали участь у досліді, загинула в різні терміни, за винятком двох.
Проте експеримент становить великий інтерес.
Дос. 3. 5.VII.1929 р. 12 кроликів зазнали дуже ніжного змащування гудроном de Poulenc.
6 слугували контролем, а 6 отримували магній.
3.XII було зроблено 27-ме змащування, після чого вони були припинені.
До цього часу залишилося в живих тільки 5 кроликів: 2 контрольних і 3 магнезованих.
Результат: у всіх тварин без винятку були в наявності папіломи, але у магнезованих кроликів вони почали зворотний розвиток, у контрольних же навпаки мають тенденцію до прогресивного зростання.
У першого контрольного кролика, який загинув 7.V, частина вуха зруйнована, аденопатія шиї та середостіння, і множинні вузли в печінці.
Мікроскопічно – ороговіла карцинома.
У другого контролю настало видиме зникнення папіломи (мікроскопічно під час біопсії встановлений рак) і аденопатії.
Але через 10 міс. після припинення змащування гудроном розвинулася ракова виразка на здоровому вусі.
У магнезованих жодна біопсія не виявила раку.
Інший експеримент, ясніший за своїми результатами, був зроблений на морських свинках, яким було введено, за пропозицією Каzamа, звичайний садовий гравій у жовчний міхур (Каzamа довів, що введення в жовчний міхур чужорідних тіл, особливо дрібної гальки, швидко викликає рак).
Дос.4. 12 свинкам введено в жовчний міхур дрібний садовий стерильний гравій.
2 свинки загинули від операції.
Із 10, що залишилися, 5 отримували хлористий магній, 5 слугували контролем.
Від цих тварин отримано серію жовчних міхурів, узятих у різні терміни – на 24, 37, 63, 72, 105 і 133 день.
У контрольних тварин виявлено такі зміни: 72-денний міхур має значні розрощення, вони проникають у печінку у вигляді нескінченно розгалужених епітеліальних тяжів, проростають у 12-палу кишку, яка, своєю чергою, реагує утворенням виросту назустріч зрощенням із мікро-кістою на кінці.
З іншого боку, величезні фіброзні потовщення стінки міхура наповнені надмірними, почасти кістоподібними, розрощеннями епітелію.
“Якщо не можна стверджувати, що це рак, то ніхто не наважиться сказати, що це і не він”.
Жовчний міхур, отриманий на 105 день: клітинна інфільтрація в щільній сполучній тканині, гістологічно – картина альвеолярної епітеліоми.
Міхур, узятий на 133 день: рясні епітеліальні розрощення, що проникають у печінку з утворенням мікро-кіст.
Жовчні міхури свинок, які отримували хлористий магній, різко відрізняються від щойно описаних.
Так, наприклад, 24-денний міхур має легке потовщення стінок, місцями десквамацію епітелію, в одному місці невеликі епітеліальні розростання; 37-денний міхур: потовщення стінок разів у 3-4 більші за попередній, рясна проліферація епітелію.
Міхур 63-денний: потовщення менше, ніж у попередньому випадку, кісти слизової утворюють досить об’ємисті кісти.
90-денний міхур: потовщення стінки та епітеліальні розрощення звичайні, як за банального подразнення.
Немає нічого схожого на рак.
Міхур, узятий на 105 день, збережений цілком.
Він без жодних зрощень, стінки його мало потовщені й крізь них просвічують введені туди гальки, які легко пересуваються під пальцями.
Міхур, узятий на 133 день, нагадує попередній.
Проф. Delbet думає, що тут відіграє роль, з одного боку, жовчогінна дія хлористого магнію, введеного в 12-палу кишку, а з іншого, що набагато важливіше, цитофілактична його дія.
Але як би не пояснювати, факт залишається сам по собі вражаючим.
“Ви не можете собі уявити, каже він, нашого здивування, яке я і мої співробітники відчували на аутопсіях.
І я сподіваюся, що неушкодженість жовчних міхурів на 105 і 133 дні в магнезованих тварин приведе і Вас до того самого висновку, який я зробив із цього експерименту:
1) потрібно призначати хлористий магній хворим на холецистит;
2) регулярне вживання хлористого магнію здатне перешкодити виникненню багатьох раків і тим самим зменшити число ракових хворих”.
IV.
Яка ж роль магнію в біологічних процесах?
Grignard на підставі численних досліджень показав, що складні органічні сполуки магнію є наймогутнішими агентами синтезу.
Ці сполуки складаються з радикала магнію і галоїду.
Він же знаходить, що ця магнієва сіль є хлоридом.
Willstoetter встановив, що хлорофіл і гемоглобін схожі між собою за своїм спільним піроловим ядром і відрізняються металом, пов’язаним із цим ядром, – магнієм у першому і залізом у другому.
Функції цих двох речовин не тільки різні, вони прямо протилежні.
Хлорофіл – це агент синтезу, тобто уловлювання вуглецю з атмосфери.
Гемоглобін, навпаки, агент окислення.
Рослини – це величезні акумулятори резервів: з найпростішими елементами – мінеральними солями та світлом, вони утворюють живу речовину, що не під силу жодній тварині.
З іншого боку, речовина, яку утворюють рослини і якій вони надають життєвих властивостей, утилізується твариною в такий спосіб, до якого не здатні рослини: вона руйнує її спершу через перетравлення, а потім перебудовує у тваринний білок, здатний дати енергію вищої якості.
Чи відіграє магній аналогічну роль у вищих синтезах у тварин, подібно до синтезів у рослин і в лабораторії?
До вирішення цього питання Delbet намагався підійти манівцем: він поставив тварин в умови позбавлення вітамінів.
Половина з них отримала магній, інша слугувала контролем.
Дос.5. Перша серія стосується морських свинок, поставлених у режим позбавлення антискорбутичного вітаміну.
У другій і третій були миші, які були позбавлені цілком факторів А, В і С.
Результати подібні в усіх трьох серіях.
Дослідні тварини переживали контрольних тварин майже на подвійний термін.
Таким чином, встановлюється новий факт, що солі магнію здатні певною мірою компенсувати вплив авітамінозу.
мірою компенсувати вплив авітамінозу і чинити сприятливу дію на загальний метаболізм.
Чи можна глибше проникнути в цю проблему?
На жаль, ми тут можемо будувати тільки гіпотези.
Магній розподілений в організмі нерівномірно.
Особливо багаті ним високо-диференційовані тканини й органи – м’язи, яєчка, мозок.
Відношення магнію до кальцію в цих органах таке: у м’язах і в яєчках – 2:1, у мозку – 3:1, навпаки, у кістках – 1:80.
У крові вміст магнію нижчий, звідси випливає, що органи можуть вибірково фіксувати і накопичувати метал.
Після посиленої розумової роботи підвищується вміст магнію в тканині мозку (Dubar et Voisenet); миші, позбавлені магнію, стають безплідними (Gaube).
У рослин магній накопичується в насінні, у людини він підвищує статеву функцію.
Можна говорити, що магній – це метал м’язової енергії, відтворення і мозкової активності.
Деякий реальний зміст ці слова отримують із зіставленні з роллю металів у діастатичних явищах, вивченою вперше Gabriel Bertrand.
Він показав, що лаказа – окислювальний фермент, який слугує на Д. Сході для виготовлення фарб, містить незначні кількості марганцю.
Вміст марганцю настільки малий, що можна було б думати про забруднення, однак позбавлена марганцю лаказа стає недіяльною.
Зміїну отруту можна прирівняти до ферментів.
Delezenne показав, що вона містить цинк і що токсичність отрути пропорційна вмісту цинку.
Кількість цинку в смертельній дозі отрути настільки незначна, що сама по собі вона не спричинила б жодного ефекту, і проте без нього отрута втрачає всяку отруйність.
Що стосується магнію, то він є основою емульсину, ферменту амигдаліну, що гідролізує.
У сахарозі або інвертині магній відіграє роль, аналогічну марганцю в оксидазах, причому сам він не піддається діалізу (Canals).
За аналогією із зазначеними фактами можна припустити важливу роль магнію у внутрішньоклітинних діастатичних процесах.
V.
Профілактична роль магнію, показана Delbet експериментально, отримала підтвердження в географічному розподілі ракових захворювань.
Річ у тім, що багатство ґрунту солями магнію зазвичай супроводжується низькими цифрами раків і навпаки.
У деяких областях Тунісу води дуже багаті на магній.
Рак у цих місцях рідкісний.
Метлауї – центр розробки фосфатів, де протягом кількох років виникло місто в пустельній місцевості.
Вода там була настільки насичена магнієм, що європейці не могли її пити, тим часом як тубільці – араби та бербери – до неї звикли.
Лікар, який працює на цих розробках, зазначає, що він спостерігав багато раків серед європейців і жодного разу серед тубільців, хоча останні становлять більшу частину населення.
Подібні факти приписують расовому імунітету.
Однак, на думку Delbet, важливішу роль відіграють ґрунт і вода.
Robinet вивчав питання з іншого погляду.
Він базується на статистиці.
Він не заперечує, що статистика причин смерті сповнена помилок, але, на його думку, ці помилки, приблизно, скрізь однакові, а отже, статистичні дані можна порівняти.
Rоbinеt використовував дані “Французького Санітарного Щорічника”.
Бажаючи вивчити роль ґрунту, він виключив міста з населенням понад 5 тисяч мешканців, де вода і харчові продукти можуть доставлятися здалеку.
Він зробив свої розрахунки тільки на громадах з числом мешканців менше 5 тисяч, вважаючи, що вони п’ють воду з ґрунту, який у них під ногами, що вони харчуються рослинами і тваринами, культивованими і такими, що виросли на тому самому ґрунті, що, загалом, людина тут є цілком продуктом ґрунту, на якому вона живе.
На підставі отриманих цифр Robinet склав карту смертності від раку у Франції за 1919, 1920, 1921 рр. Карта вийшла чудова: чудово в ній те, що вона виявила дві великі області – одну на півдні, де рак рідкісний, іншу на півночі, де він частий.
Подібний підрозділ був би незрозумілим, якби міністерська статистика була фантастичною.
Він не міг бути випадковим.
Він повинен мати якесь пояснення.
Яке ж?
Відповіддю є представлена Кobinet інша карта, складена на підставі даних Міністерства громадських робіт, що показує відмінність у вмісті магнію в ґрунті тих самих областей.
Обидві карти розфарбовані відповідними тонами, і порівняння їх справляє величезне враження: зони, де магній міститься в малих кількостях, майже точно відповідають зонам іншої карти, де рак частий.
Зони, де магній у достатку, відповідають областям, де рак рідкісний.
Дослідження, розпочаті Robinet тим самим методом у герцогстві Баденському, у провінціях Верхньо-Рейнській, Нижньо-Рейнській і Мозель та, нарешті, в Англії, дали йому аналогічні результати: багато магнію – мало раку, і навпаки, Помилка тут мало ймовірна.
Геологи, складаючи свої карти, найменше дбали про рак, так само статистики не думали про геологію.
Robinet каже на закінчення: “У порівняльному вивченні, яке я робив досі, я жодного разу не знайшов рівняння; багато магнію – багато раку.
Тому, мені здається, дозволено зробити висновок для Англії та Галльських країн: вміст магнію в ґрунті має абсолютно виразний вплив на розподіл раку”.
Особливо демонстративною є залежність раку від магнію в Єгипті.
Engel Beyu, R. Williams у 1891 р. на 19529 смертей у Каїрі констатував лише 29 випадків раку, що становить 0,69%. Для того самого періоду у Франції було відповідно 4,6%, в Англії – 4,3%.
За даними Департаменту громадської гігієни за 1918 р. – 1928 р. включно для міст із числом мешканців понад 5 тисяч (для решти оголошення причин смерті в Єгипті не обов’язкове), смертність від раку на 1000 мешканців становить у середньому 0,23, маючи тенденцію до підвищення.
Серед причин смерті рак становить лише 0,61%, або 6 : 1000.
Порівнюючи цифри С. Маrсhі, який знайшов для 9 провінцій Італії смерть від раку в кількості 14-96 на 1000 смертей, потрібно визнати, що смертність від раку в Єгипті надзвичайно низька.
Треба зауважити, що в Єгипті є особлива причина для підвищення ракових захворювань – це паразитарне захворювання – білларзіоз.
Schumpf Pierron констатує, що на 22 раки, що розвинулися в тубільців, 7, або близько третини, мають своєю причиною зараження цим паразитом.
Delbet зробив порівняльний підрахунок смертності від раку в Каїрському госпіталі Каср Ель-Аіні і в 7 паризьких госпіталях і отримав аналогічні результати.
У 7 паризьких госпіталях за роки 1920-1923 і 1929-1930 було 48704 смерті, з них від раку настало 5353, або 10,95%.
У госпіталі Каср-Ель-Аїні за 1922-1930 рр. було 11718 смертей, з яких на частку раку припадає 128, або 1,09%.
Переходячи до з’ясування причин цього явища, Schrumpf-Pierron відкидає послідовно клімат, тому що ні у верхній, ні в нижній течії Нілу відсотковий показник раку не змінюється; вплив раси, бо єгипетські євреї, які народилися і живуть у Єгипті, так само рідко хворіють на рак, як і тубільці, хоча європейські та американські євреї до нього схильні.
Він зупиняється на харчовому факторі.
Єгипет – це Ніл, Нільська долина.
Вода – це нільська вода, орна земля – це нільський мул.
З цього боку Єгипет представляє чудову єдність.
Аналізи ґрунту Єгипту зроблені багатьма авторами.
Увага Schrumpf-Pierron’а зупинилася на солях магнію.
Вміст магнію коливається від 1,51 до 1,72%.
Аналізи ґрунту у Франції дають вміст магнію 0,02-0,05-0,07% і найвищий 0,1%.
Таким чином, орна земля в Єгипті в 15-17 разів багатша на магній, ніж найбагатший ґрунт Франції.
Так само нільська вода, взята в Каїрі в різні сезони, містить від 6 до 22 мг магнію на літр.
10 проб води, взяті в різних місцевостях Франції та досліджені Breteau, дали такі результати: у 4 районах, де рак трапляється часто, вміст магнію дуже низький: 1,6-1,2; 1,7-З,4 мг.
Інші цифри – 6,5-22-32-32-45-71 мг на літр.
Таким чином, нільська вода не дуже багата на магній, але потрібно мати на увазі, що тут ідеться про воду фільтровану.
Тим часом нільська вода каламутна навіть у період низької води, і феллах п’є її з каналу, хоч би яка вона була брудна.
Навіть багато городян воліють пити нефільтровану воду.
Розповідають про одну стару принцесу, яка, виїжджаючи на літо до Константинополя, відвозила із собою кілька тонн каламутної нільської води, вважаючи її “необхідною для свого здоров’я”.
VI.
Однак останнім часом можна скоріше спостерігати почастішання раку, а це з погляду теорії Delbet слугує доказом, що людство відчуває магнієвий голод.
Пошуки причин зменшення магнію в їжі привели його до трьох чинників: сіль, хліб і агрокультура.
1. Кілька років тому в кухні та навіть за столом
користувалися грубою сірою сіллю, яка відсирівала в дощову погоду і засихала в грудки в суху.
Така властивість солі залежала від домішки до неї хлористого магнію.
За дослідженнями Lamare, вона містить 1% хлористого і сірчанокислого магнію.
Але людство не бажає миритися з такою маленькою незручністю і ретельно очищає сіль від домішок, одержуючи білу, гарну сіль, яка містить лише 0,35-0,45% магнію.
Унаслідок такого удаваного вдосконалення споживання магнію зменшується на 40-50 грамів на людину на рік.
2 Хліб був їжею, найбільш багатою на магній.
Однак навчилися витягувати з нього більшу частину магнію.
Ця груба помилка проти харчової гігієни не має іншого пояснення, крім задоволення вишуканого смаку, і за цю витонченість платять зменшенням енергії та здоров’я.
Магній накопичується в оболонці зерна, яку вдосконалені млини навчилися видаляти.
Breteau аналізував різні продукти помелу, виробленого на одному й тому ж млині.
Ось результати:
борошно для бісквітів містить 8 мг% магнію
борошно для булочних містить 11 мг%
борошно сорту forte – 25 мг%
борошно сорту Basse – 62 мг%
висівки чорні – 70 мг%
висівки білі – 116 мг%
Хибна думка у цьому питанні полягає в тому, що борошно, яке містить значну кількість магнію, отримує зневажливе прізвисько “нижчого сорту”.
Разом із висівками воно призначається для корму худобі.
Кочівники південного Тунісу та Алжиру розмелюють свій ячмінь або жито ручними жорнами і ретельно збирають усе, що з-під них висипається.
З цього борошна вони печуть коржі на воді, багатій на магній.
Коржі не дуже апетитні, але зате оберігають від раку.
Чи потрібно нам повертатися до такого грубого хліба?
У цьому, ймовірно, немає потреби, але що настійно необхідно, так це зберегти людству великі кількості магнію, який міститься в низькосортному борошні та висівках.
Прогрес агрокультури відіграє, можливо, значнішу роль у позбавленні магнію, ніж удавані вдосконалення соляної та борошняної промисловості, і ось яким чином:
У ґрунт не додається систематично магній.
Тим часом завдяки добривам – азоту, фосфору, калію збільшують його віддачу з ґрунту.
Оскільки всі рослини містять магній, особливо в зелених частинах, бо він є агентом хлорофільного синтезу, і в насінні, бо він відіграє головну роль у репродукції, то кожні жнива забирають магнію тим більше, чим кращий урожай.
Вважають, що врожай цукрових буряків (беручи до уваги тільки листя) забирає 90 кг магнезії з гектара.
Таким чином, удобрені ґрунти бідніють магнієм.
Чи може це позначатися на вмісті магнію в рослинах?
Зазвичай думають, що продукти ґрунту мають постійний склад.
Однак, це помилка.
Згідно з аналізами Wolff’a, що належать до 18 0 р., вміст магнію в ріпі варіює від 1,61 до 6,41, у моркві 1,34-7,28, у картоплі 1,32-13,58.
За тим же автором калій може варіювати в буряках від 41 до 66, а натрій від 9 до 29.
Оскільки калій сприяє розвитку раку, то можна сказати, що агрокультура, додаючи до ґрунту калій і не додаючи магнію, працює для раку.
Звідси не випливає, що потрібно відмовитися від калію, але потрібно його компенсувати натрієм, магнієм і кальцієм.
Чи не накладає все це на наукову гігієну обов’язки втрутитися в агрокультуру?
Культура харчових рослин має бути найширшою і, можливо, найважливішою гілкою гігієни, яку правильно розуміють.
Недостатньо дбати про збирання врожаю, потрібно дбати і про його якість.
І якщо врожай є фактор багатства, то його якість – фактор здоров’я.
Від редакції: Література за браком місця не наводиться.




Жимолость
Волоський горіх
Добрива, підживки
Стимулятори росту
Від шкідників
Від хвороб
Захист саду